кого кем

кого (пытать, жестоко мучить) катувати, мордувати, брати на муки, на тортури, тортурувати, мучити кого. [Мордував її всякими способами: бив, стягав у самій сорочці з ліжка і замикав - узимку - в холодну хижу (Грінч.). Буду бити, буду катувати (Пісня). Їх мордують-тортурують, щоб скакали гопака (Крим.)]. Истязуемый - катований, мордований, браний на муки (тортури). -ться - катуватися, мордуватися, тортуруватися, мучитися, бути катованим, мордованим від кого (кем).

* * *

1) поставити, постановити, (только о многих предметах) поставляти що куди; (усилит.: много и часто) попоставити, попоставляти; см. Ставить. [Семен вийняв з-під поли око горілки й поставив на столі (Коцюб.). Постановили столичок, горілку, зелену чарочку і ковбаси (М. Вовч.). Ой викопай, мати, глибокую яму та поховай, мати, сю славную пару, та поставляй, мати, хрести золотії (Метл.). А молилася скільки… що свічок тих попоставила (Кониськ.)]. -вить горшок, чугун, обед, горшки, чугуны в печь - заставити (застановити) горщик, чавун, обід, позаставляти (позастановляти), поставляти горщики, чавуни в піч. [Обід застановила, хліб посадила (Г. Барв.). Убив батенько тетеру, заставила матінка вечеру (Козел.). Так-сяк поставляла що треба в ніч (Грінч.)]. -вить избу, строение - поставити, виставити, покласти хату, звести, вивести будову. [Семен Ярошенко поклав собі хату при дорозі (Маковей). Два роки минуло, заки поклав хату (Стеф.)]. -вить ворота - покласти ворота. [Тут Ярослав Мудрий ворота поклав (Маковей)]. -вить каменную ограду - вимурувати мур. -вить памятник умершему другу - поставити, звести пам'ятник померлому другові. -вить леса вокруг здания - зробити риштовання навколо будинку, обриштувати будинок. -вить шатёр - нап'ясти намет, шатро, зіп'ясти курінь. [Я на баштані вже зіп'яв якийсь курінчик та й спатиму там, хоч-би й дощ (Звин.)]. -вить самовар - настановити и наставити самовар(а). -вить силок - за[на]ставити сильце. [Стрілець сильце заставив, спіймалась пташка вмить (Франко)]. Не знаю, куда -вить мою мебель - не знаю, де-б поставляти мої меблі. -вить на колени - поставити (поставляти) на коліна (навколішки) кого. -вить кого на ноги - звести, зіп'ясти, поставити кого на ноги. [Отак і звів чоловіка на ноги (Кониськ.). Скільки то стратили, поки чоловіка на ноги поставили (Мирн.)]. -вить сына на квартиру - поставити (постановити) сина на ква(р)тиру, на станцію. [У тієї Петрової поставили Антося на станцію, як ото батько йому вмер (Свид.)]. -вить солдат на постой - поставити салдатів (козаків) на постій (на постоянку). -вить лошадь на конюшню - поставити, уставити коня до стайні, до кінниці. [Коничка вставте до кінничейки (АД. Гр.)]. -вить как следует хозяйство, предприятие, издательство, работу - поставити, упорядкувати, налагодити, наладнати як слід господарство, підприємство, видавництво, роботу. -вить кому закуску, бутылку водки, вина - поставити, достачити кому закуску, пляшку горілки, вина. [Частував нас і закуску достачив (Звин.)]. -вить пьявки, банки - припустити п'явки, поставити баньки. -вить знак, отметку на чём-л. - покласти знак, зазначку на чому. Я -вил свои часы по солнцу - я поставив, наставив свого годинника за сонцем. -вить солдат в строй, в боевой порядок - ушикувати салдатів (козаків). -вить оперу (пьесу) на сцену - виставити оперу (п'єсу). Этого нельзя -вить на одну доску - цього не можна поставити нарівні. -вить что над чем, выше чего - поставити, переважити що над що. [Мусить у грецьку віру охриститись і по всій Литві і Польщі грецьку віру над латинство переважити (Куліш)]. -вить кого, что выше всего - над усе поставити, над усе вшанувати кого, що. [Повинність я над все ушанував (Грінч.)]. -вить кому в упрёк что-л. - поремствувати на кого за що, за догану кому що взяти. [Певне ніхто за те на мене не поремствує (Куліш)]. -вить кому на вид что - винести кому перед око що, звернути чию увагу на що, подати кому на увагу, виставити, завважити кому що. -вить кому в большую заслугу что-л. - признати кому (за) велику заслугу, що… -вить в счёт кому что - поставити, записати на рахунок кому що; (переносно) узяти, залічити на карб кому що. Ни во что -вить кого - за нізащо взяти кого. [Взяли сиротину люди за нізащо (Грінч.)]. -вить кого втупик - оступачити, в тісний кут загнати кого. -вить кого в затруднительное положение - на слизьке загнати кого. -вить кого в необходимость - змусити, примусити кого. -вить кого в известность о чём - повідомити, сповістити кого про що, за що. -вить меж себя завет - між собою умову покласти. -вить кого кем (над кем, над чем) - см. Поставлять. Поставленный - поставлений, постановлений, поставляний. -ный в строй, в боевой порядок - ушикований. [Огненні воїни на хмарах воювались, вшиковані як слід по- військовому (Куліш)]. -ный на сцену - виставлений (на сцені);

2) см. Поставлять.

* * *

избрать кого (из среды кого), что (из чего) обирати, обрати и обібрати, вибирати, вибрати, (о мног.) пообирати, повибирати кого (з кого, з-поміж кого), що (з чого). [Та ви, певно, когось уже обрали собі, - так ви й кажіть (М. Вовч.). Він обібрав другий шлях (Крим.). Вибирає злу дорогу (Куліш)]. -рать себе род жизни, деятельности, специальность - обрати собі певне життя, певну діяльність, обрати (вибрати) собі спеціяльність. [Сам добровільно, без чужого примсу, обібрав собі спеціяльність (Крим.)]. -рать поприще для работы - обрати (обібрати) собі поле (терен) для праці. -рать себе место - обрати (обібрати) собі місце. [Обрали собі місце і жили в столиці (Рудан.). Собі місця не обібрав (Чуб. V)]. -бирать, -брать кого, кем или во что (напр. в судьи, в депутаты) - обирати, обрати и обібрати кого на кого, за кого и ким (напр. на суддю, на депутата, за суддю, за депутата, суддею, депутатом, (во множ.) на суддів, на депутатів, за суддів и т. д.); срвн. Определять 3, Поставлять 3. [А що, хлопці, так обираєте його на ватажка? (Стор.). Обібрали його на писаря (Звин.). Хотіли за старшину обрати, та мій не хоче (Коцюб.). Нам сотника Лясковського, кажу, полковником годиться обібрати (Грінч.)]. -брать кого своим преемником - визначити кого собі наступником, за наступника, обрати собі на наступника. - брать кого путём голосования - обрати (обібрати) кого голосуванням, через голосування; зголосувати кого. Избранный - а) прич. обраний, обібраний, вибраний; б) прил. - см. Избранный. -ться - обиратися, бути обраним (обібраним), вибиратися, бути вибраним.

* * *

несов.; сов. - избр`ать

1) ( отдавать предпочтение) обира́ти, обра́ти (оберу́, обере́ш) и обібра́ти и мног. пообира́ти, вибира́ти, ви́брати, -беру, -береш и мног. повибира́ти

2) (кем-чем, кого - выбирать голосованием) обира́ти, обра́ти и мног. пообира́ти, вибира́ти, ви́брати и мног. повибира́ти (ким-чим, на кого-що, за кого-що)

провозгласить

1) что - проголошувати, проголосити, оголошувати, оголосити, виголошувати, виголосити, оповіщати, оповістити, (возглашать) викликати, викликнути що кому; см. Возвещать, Оглашать, Обнародовать. [Буржуазна демократія на словах проголошувала низку свобод (Касян.)]. -шать кого - вихваляти, виславляти кого. -шать кому похвалы - проголошувати хвалу (похвалу) кому. -шать имя чьё - проголошувати ім'я чиє;

2) кого кем, чем - проголошувати, проголосити, окл[р]икати и окл[р]икувати, окл[р]икнути. [Проголошено його полковником. Гляди, ще й консулом його окличуть (Куліш). Черевань уже окрикував Сомка гетьманом (Куліш)]. Провозглашённый -

1) проголошений, оголошений, оповіщений;

2) проголошений, окл[р]икнутий ким, чим.

* * *

несов.; сов. - провозглас`ить

1) (что) проголо́шувати, проголоси́ти; (объявлять, заявлять) оголо́шувати, оголоси́ти (що)

2) (кого кем, кого-что каким, чем) оголо́шувати, оголоси́ти, проголо́шувати, проголоси́ти (кого ким, кого-що яким, чим)

изгнать виганяти, вигонити, вигнати, гнати, зганяти, зігнати, викидати, викинути, (о мног.) повиганяти, повигонити, повикидати, (всех) визганяти кого; срвн. Гнать, Выгонять, Сгонять. [Вигнати духа нечистого (Єв.). Максимця не раз з двора зганяли (Боров.). Та й говорять як Господь гнав Адама з раю (Рудан.). З усіх установ, де він служив, його повикидали (Крим.)]. -нять (из пределов родного края, республики) юрид. - виганяти, вигонити (за межі рідного краю, батьківщини, республіки), (стар.) виволати, сов. виволати з чого, банітувати кого. [А за віщо його банітовано? (Л. Укр.)]. Он человек опасный, его нужно -нать из нашего общества - він людина небезпечна, його треба викинути з нашого товариства. Его -нали из отечества - його вигнано з рідного краю, (стар.) його банітовано. -ть плод - зганяти, зігнати, страчувати, стратити, потеряти зародок, дитину, робити, зробити викидень. Изгнанный - вигнаний, зігнаний, (стар.) виволаний, банітований від кого (кем). Изгоняемый кем - гнаний від кого. [Забивцею вона до нас прийшла, від люду гнана, скинена з престолу (Грінч.)].

* * *

несов.; сов. - изгн`ать

1) виганя́ти и виго́нити, ви́гнати (ви́жену, ви́женеш) и мног. повиго́нити; банітува́ти; (устранять, исключать) виключа́ти, ви́ключити

2) ( плод) мед. зганя́ти, зігна́ти (зжену́, зжене́ш)

нарядить

1) (сряжать, снаряжать кого), зряджати и зряджувати, зрядити, (з)наряджати, (з)нарядити, виряджати, вирядити, споряджати, спорядити, (отряжать) відряджати, відрядити кого; (налаживать что) налагоджувати, налагодити, налаштовувати, налаштувати, нарих[ш]товувати, нарих[ш]тувати що. -дить ткацкий станок - налагодити (налаштувати) ткацький верстат;

2) (назначать) уряджати, урядити, призначати и призначувати, призначити що, (в дело, на роботу) наряджати, нарядити, зряджати, зрядити, кого, ви[від]ряджати, вирядити, відрядити кого, що, ставити, поставити, становити, постановити кого на що, до чого и що (з)робити, (делать распоряжение) загадувати, загадати кому що (з)робити и що, наказувати, наказати кому що и що (з)робити, (назначать кого кем) настановляти, настановити, ставити, поставити, (о мног.) понастановляти кого ким и на кого, за кого. [Зараз нарядили верхового та й послали у ту слободу (Рудч.)]. -дить подводу - наказати (загадати) вирядити підводу. -дить караул, людей в караул - поставити, постановити (призначити; зап. виточити) варту (сторожу), людей на варту. -дить следствие - урядити (призначити) слідство. -дить людей на работу - загадати (наказати), щоб люди вийшли на роботу, поставити (зрядити, вирядити) людей на роботу. [На ту роботу зрядили двадцять чоловіка (Сл. Ум.)]. -дить войска в экпедицию - вирядити військо в експедицію. -дить кого в выборные - настановити (поставити) кого виборним, на (за) виборного;

3) (нарядно одевать) (гарно, пишно) убирати, убрати, прибирати, прибрати, виряджати, вирядити, зряджати, зрядити, (зап.) вистроювати и (редко) строїти, вистроїти, (прихорашивать) причепурювати, чепурити, причепурити, вичепурювати, вичепурити, прикукоблювати, прикукобити, (о мног.) повбирати, поприбирати, повиряджати и повиряджувати, позряджати и позряджувати, повистроювати, попричепурювати, повичепурювати кого. [В ясну одежу убрати (Л. Укр.). У мундир уберуть (Рудан.). Прибери пень, буде хорошень (или то й пень покращає) (Приказки). Ми звінчаємося й принесемо (матері) і хусток і золотих очіпків; а що тебе вже виряджу, так… (Квітка). Зрядив його пан ласкавий, як рідного брата (Куліш). Вистроїла дочку, як на баль (Волинь). Одягли (його), причепурили (Рудч.). Спершу він був чепурив її, купуючи їй то те, то се з одежі (Грінч.). Ми таки його прикукобили, прибрали (Борзенщ.)];

4) (отделывать начисто) опоряджати, опорядити, (украшать) оздобляти, оздобити що (напр. хату). Наряжённый -

1) зряджений, (з)наряджений, виряджений, споряджений, відряджений; налагоджений, налаштований, нарих[ш]тований;

2) уряджений, призначений, наряджений, зряджений, виряджений, відряджений, поставлений, постановлений, загаданий, наказаний; настановлений, поставлений;

3) (гарно, пишно) убраний, прибраний, виряджений, зряджений, вистроєний, причепурений, вичепурений, прикукоблений, пов[попри]бираний, повиряджаний и повиряджуваний, повистроюваний и т. п. [Сидить на різьбленому стільці, пишно вбрана (Л. Укр.). Дівчата гарні, усі прибрані (Квітка). Парубочки повряджані (Чуб. III)];

4) опоряджений, оздоблений.

* * *

презреть

1) кого, что (пренебрегать, считать ничтожным) - гордувати, згордувати, гордити, погорджувати и -джати, погордити ким, чим, зневажати (поневажати), зневажити кого, що, нехтувати, знехтувати ким, чим и кого, що, ганьбувати, зганьбувати ким; см. Пренебрегать. [Мову українську серед панства за мужицьку мали й гордували нею (Єфр.). Погорджує недужим і дітвора (Св. П.). Їх я зневажаю з цілого серця (Крим.). Святі права зневаживши народні, мене замкнули у темницю (Грінч.). Чи моєю маткою ганьбуєш? (Чуб.)]. -рать почести, богатство, славу - погорджувати шаною, багатством, славою;

2) что (считать нипочём, не бояться) - не дбати про що, на що, не вважати на що, не боятися чого. Презирать угрозы, опасность, смерть - не вважати (не дбати) на погрози, на небезпеку, на смерть, не боятися погроз, небезпеки, смерти. [Ой п'є вдова, гуляє, вона на смерть не дбає], Презираемый - нехтуваний, погорджуваний від кого (кем). Презренный (прич.) - погоджений, згордований, з[по]неважений, (сильно) упосліджений від кого. -ться - зневажатися, поневажатися, нехтуватися, бути з[по]неваженим, знехтуваним.

* * *

несов.; сов. - презр`еть

1) (несов.: относиться с презрением) ста́витися з прези́рством (до кого-чого); ( считать недостойным уважения) зневажа́ти (кого-що), гордува́ти, пого́рджувати и погорджа́ти (ким-чим), поневажа́ти (кого-що), диал. ганьбува́ти (ким-чим); диал. упосліджа́ти и упослі́джувати (кого-що)

2) (считать недостойным внимания; отвергать; не бояться) не́хтувати, зне́хтувати и поне́хтувати (кого-що, ким-чим); ( пренебрегать) зневажа́ти, знева́жити (кого-що)

1) (чего) визнання, признання, визнаття, признаття чого, (в чём) признання в чому. [Казав собі: піду, признаюся… та й зупинявся: якийсь страх перед тим признанням обіймав його (Грінч.). По його визнаттю стала громада радитись, що робити (М. Вовч.). Визнання соціяльної революції.]. -ние в любви - освідчення, признання (в коханні). -ние прав наследника - визнання прав спадкоємця. Сделать неосторожные -ния - зробити необачні признання. Добиваться, добиться -ния - добуватися, добутися признання від кого, (диал.) нуждати кого (щоб признався). [За ті гроші, що вкрадено, нуждають парубка в розправі (Волч. пов.)]. Исторгнуть -ние у кого - вирвати, видобути признання в кого;

2) кого кем, чем - визнання, визнаття, узнання кого за кого, за що. [Узнання нашого українського язика за окремий язик (Н.-Лев.)];

3) кого, чего (узнание) - пізнання кого, чого.

* * *

1) ( чего) визна́ння и визнаття́, визнава́ння

2) ( одобрение) визна́ння

3) ( в чём) призна́ння; ( в своих проступках) зізна́ння

1) (кем, чем в чём) клястися (клянуся и кленуся, -нешся) ким, чим на (у) чому (в чём), присягати(ся), заприсягати(ся) ким, чим у чому, (призывая в свидетели кого, что) свідчитися ким, чим, заклинатися, (зарекаться) зарікатися. [Він почав клястись, що не знає чоловіка сього (Св. П.). Присягаю й я, Якиме, лиш тебе любити (Рудан.). Пам'ятаєш, на чім (в чём) присягався (Короленко). Катря почала заприсягатись: щоб мені крізь землю провалитись, щоб мені під вінець не підійти! (Гр. Григ.). Мотря заклиналась, що бачила холеру (Сл. Гр.). Плакала, зарікалася, що це не її дитина (М. Лев.)]. -ться в вечной дружбе, в верности кому - присягати(ся) на вічну (довічну) приязнь (дружбу), на вірність кому. -нусь честью - присягаюся (заприсягаюся, клянуся) честю. -нусь небом, богом - присягаю(ся) (заприсягаюся, клянуся) небом, богом; небом, богом свідчуся. [Я иншу не люблю, богом присягаю (Чуб. V). Землею, небом і богом заприсягаюсь (Тобіл.). Не зрадник я! Я свідчусь богом (Грінч.)]. -ться всеми святыми - присягати(ся) (заприсягатися, свідчитися) всіма святими;

2) страд. з. проклинатися від кого (кем).

* * *

(поощряемый) підохочуваний, піджиґуваний, підштрикуваний від кого, чим; против кого (возбуждаемый) - підбурюваний, підструнчуваний, під'юджуваний проти кого, проти чого, на кого, на що від кого (кем); (подущаемый) призводжуваний, піджиґуваний, підштрикуваний, наштируваний, підштовхуваний від кого до чого, на що.

* * *

1) підбу́рюваний; під'ю́джуваний; підохо́чуваний; підшто́вхуваний

2) збу́джуваний

прославить

1) (сделать славным) уславляти, уславити, прославляти, прославити кого чим, що, чинити славу кому. [Я вас породила, вигодувала, викохала, уславила (Грінч.). Славою його уславив (Кул.). Од Припеті до Синюхи вславили себе Обухи (Куліш). Дасть вінець йому царський і прославить безмірно (Франко)]. Он -вил себя учёными работами - він уславив себе науковими працями;

2) (воздавать хвалу) прославляти, прославити, уславляти и славити, уславити, виславляти кого ким, що чим, (восхвалять) вихваляти и вихвалювати, вихвалити, величати, звеличати, (о мн.) попрославляти, повславляти см. Восхвалять. [Візантійство прославляв (Шевч.). Ні один співець її не вславив (Л. Укр.). Славу козацьку ви славляли (Лукаш.). Звеличав пишність і мудрість великих ханів (Коцюб.)];

3) (ославить) ославлювати и ославляти, ославити, пославити, (о мн.) поославлювати кого ким; см. Разглашать, Расславлять. [Порішили, щоб божевільним його пославити (М. Вовч.)]. -вить кого скупым - ославити кого скупим;

4) (Христа на Рождество) колядувати, проколядувати, славити Христа. Прославляемый - уславлюваний, прославлюваний, вихвалюваний. Прославленный - уславлений, прославлений, вихвалений, звеличений від кого (кем). [Мадонно моя, пренепорочна Маріє, прославлена в віках (Тичина)].

* * *

несов.; сов. - просл`авить

наказать

1) кого кем, чем, за что - карати, покарати, накарати кого ким, чим, за що, скарати, укарати кого на що, завдавати, завдати кару кому за що. [Дома його не карали за жадні пакості (Франко). Коли я знехтую закон природи, то природа покарає мене головною слабістю (Наш). Проти того, щоб накарати хлопця, я нічого не маю (Крим.). Ой, накарав мене бог таким чоловіком! (Г. Барв.). Чия кривда, нехай того бог скарає (Номис). Ви сами собі кару завдаєте (Крим.)]. -вать, -зать плетьми - карати, покарати канчуками (батогами, нагаями, шпицрутенами: киями). -вать, -зать через палача - катувати, с[від]катувати. [Суд присудив одкатувати прилюдно (Кониськ.)]. -вать, -зать розгами - карати (бити), покарати (вибити) різками кого, (ирон.) (зав)давати, (зав)дати хлости (и хлосту) кому. [Дивися, хлопче Валер'яне, щоб не дали тобі там хлосту (В. Еллан.)]. -вать, -зать смертью - карати, скарати на горло (на смерть, горлом), карати, покарати смертю, завдавати, завдати на смерть кого. -вать, -зать так, чтобы помнил - (шутл.) пам'яткового (пам'ятного) давати, дати. -жи меня бог! - скарай мене, боже! [Люблю тебе вірно, - скарай мене, боже! - буду тебе цілувать, поки сон ізможе (Пісня)];

2) (приказывать кому) наказувати, наказати, заказувати, заказати, загадувати, загадати, веліти, звеліти, (о мног.) понаказувати, позаказувати, позагадувати кому що или що (з)робити. [Чи я-ж тобі не казала, не наказувала, щоб ти хлопців не водила, не принаджувала? (Пісня). Поховали його, як він заказав (Манж.). Загадали йому хорошенько грати (Метл.). Звеліла мені мати ячменю жати (Чуб. III)]. Наказанный -

1) покараний, накараний, скараний; катований, с[від]катований; битий. [«Холодна» за-для накараних (Крим.)];

2) наказаний, заказаний, загаданий, звелений, понаказуваний, позаказуваний, позагадуваний. [Загадану роботу я вже доробив (Київщ.)]. -ться -

1) каратися, бути караним, покараним и т. п. [Розбійники ті були покарані смертю (Л. Укр.). Я-ж за те найбільш і буду покараний (Крим.)]. Смертоубийство -вается (-зуется) смертной казнью - за душогубство карають на горло (смертю). Воровство -ется тюрьмой - за злодійство карають ув'язненням (в'язницею);

2) наказуватися, бути наказуваним, наказаним, понаказуваним и т. п. [Ой, заказано і загадано всім козаченькам у військо йти (Маркев.)]. -ется вам - наказується вам, дається вам наказ(а).

* * *

( подвергать наказанию) кара́ти, покара́ти и накара́ти и скара́ти; сов. диал. укара́ти

1) (имущество) відписувати, відписати, записувати, записати, леґувати, (словесно) відказувати, відказати, приказувати, приказати (майно кому, на що). [Все, що мав, синові одписав. Тяжко занедужав і записав жінці усе своє добро (Ор. Левиц.). Умираючи, все господарство приказала дочці і усе їй добре розказала Квітка). Кому піде наше добро? - На церкву святу леґуй, Василю (Кониськ.)];

2) заповідувати и заповідати, заповісти, завітувати. [Таку-ж любов заповідує він і всім землякам своїм (Єфр.). Заповідала дітям, щоб не сварилися і жили чесно. Завітував своїм потомкам зватися Гіреями (Куліш)]. Завещанный - відписаний, відказаний, леґований; заповіданий від кого (кем).

* * *

несов., сов.

1) ( имущество) відпи́сувати, відписа́ти, -пишу́, -пи́шеш и мног. повідпи́сувати, відка́зувати, відказа́ти, -кажу́, -ка́жеш

2) ( выражать предсмертную волю) заповіда́ти, заповісти́, -ві́м, -віси́

искалечиться калічитися, скалічитися, скалічіти, нівечитися, знівечитися, обезвічитися, бути скаліченим, покаліченим, знівеченим, обезвіченим від кого (кем). [Не велика біда, як свиня скалічіє (Н.-Лев.). Я ще не дуже зостарівся та знівечився (Шевч.)].

* * *

несов.; сов. - искал`ечиться

обираний від кого (кем).

виявлюваний, викриваний від кого (кем).

кем чем, на кого, на что помилуватися ким, чим, полюбувати ким, чим, на кого, на що и що, полюбуватися на кого, на що и з кого. [Постояв на згірку, помилувався красою околиці (Мирн.). Було-ж вам поїхать, полюбувать людьми (Переясл.). Погуляв-би в світі, полюбував красу і пишність світову (М. Вовч.). Тепер полюбуйся на її долю бідну (Руд.)]. -буйся на деток своих - полюбуй дітками своїми.

* * *

кем чем, на кого, на что налюбувати(ся), намилувати(ся) ким, чим, на кого, на що, в чому, з чого, (сильнее: пожирая глазами) напасти очима кого, що. [Вродила йому така гречка, що на все поле; він не налюбує тією гречкою (Рудч.). Гарно всюди, красно так: не надивився-б, не налюбувався! (Мирний)].

* * *

кем чем залюбувати(ся), замилуватися ким, чим (и в кому, в чому), зачудуватися з кого, з чого. [І залюбував він дівчиною (М. Вовч.). Залюбувався тій дівочій красі (Крим.). Карпо глянув на тих людей і трохи злякався і здивувався і замилувався; такі вони були високі, рівні, дужі (Н.-Лев.)].

* * *

кем чем гидувати (з) кого, (з) чого (и ким, чим), бридити, -ся ким, чим.

* * *